наковтатися

НАКОВТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Наїстися чого-небудь, швидко ковтаючи.

Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м'яса, сидить, забризканий кров'ю, на вершині могили (О. Гончар);

// Ковтаючи багато разів, наповнити шлунок чим-небудь.

Довго я пірнав, аж поки води наковтався (Ю. Збанацький);

Вона спритно пірнула під воду, схопила хлопчика за чуприну й витягла його на поверхню: хлопчик навіть не встиг дуже захлинутися. Трохи наковтався води, проте не втратив притомності (М. Трублаїні);

// Проковтнути перев. багато чого-небудь.

– До тридцяти дев'яти нагнав [хлопець] температуру. А що вже хіти наковтавсь! І досі в вухах гуде (А. Головко);

В сумочці в неї завжди валідол: “Коли прикрутить, валідолу наковтаюсь – та й знов за себе...” (О. Гончар);

// Дихаючи, увібрати, втягнути в себе велику кількість чого-небудь.

Кашлянув [Дорош] тим характерним кашлем, коли людина наковтається пилюки і в неї дере в горлі (Григорій Тютюнник);

У день пекучий, наковтавшись пилу, Ми спраглими устами припадали До краю дерев'яного відра (М. Рильський);

// Задовольнитися ковтанням чого-небудь.

Ковтав [Микола] спраглими губами повітря і не міг наковтатися, так йому давило в горлі (В. Кучер).

2. перен. Зазнати багато чого-небудь; натерпітися.

– Ну, чого ви, тіточко, плачете? – Бо стільки через тебе страху і жалю наковталася!.. Ой, шибеникти, шибеник. Де тільки на тебе росте лозина? (М. Стельмах);

Та він же грек, його ріка не зморить. У нього кров солона як на трьох – від предків тих, що наковтались моря цсіх адріатичних катастроф (Л. Костенко).

◇ (1) Наковта́тися сліз – багато поплакати; наплакатися.

Сама Яресьчиха сліз наковталася вволю на доччиному весіллі – пекуче воно було: замість справжнього батька порядкував за столом одноденний “батько”, званий, весільний... (О. Гончар).