наколювати

НАКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., чого.

1. Колючи, приготовляти в якій-небудь кількості.

[Гільде:] Поклади ти тую сокиру. [Готліб:] А хто ж скалок наколе? (Леся Українка);

Порубав [Явтух] м'ясо, наносив води, наколов дровець (Ю. Яновський).

2. що. Ушкоджувати, ранити що-небудь, наткнувшись на щось гостре або торкаючись чогось колючого.

Оповів [Йон] їй, як наколов собі руку батьковою бородою (М. Коцюбинський);

Юрасик ганявся за зеленим коником, наколов ногу і заплакав (М. Чабанівський);

Я взяв .. та нитки й поліз у курінь – зашивати свою ганьбу. Там, у напівтемряві, довго й невміло штрикав голкою, наколюючи собі пальці і ковтаючи сльози сорому (В. Нестайко).

3. що. Натикати, настромлювати на що-небудь.

Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (М. Шеремет);

Хлопець просовує руку між дошками загорожі, наколює листівку на цвях... (К. Гриб);

// Проколювати що-небудь трохи злегка, не до кінця.

Наколюють [тісто] в кількох місцях виделкою й випікають у помірно гарячій духовці до золотистого кольору (з навч. літ.).

4. що. Прикріплювати що-небудь до чогось.

5. чого, тільки док. Колючи, убити в якій-небудь кількості.

– Навозив [Панько] жита й пшениці, і кабанів наколов колгоспних, і телят нарізав (Ю. Збанацький).

6. кого, розм. Робити на тілі татуювання (у 2 знач.); татуювати.

Татуювання он на руці (татуйоване рученя миттю зникає під партою). Хоч наколювати себе – то не найкращий спосіб утвердити свою особу... (О. Гончар).