налітати

НАЛІТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАЛЕТІ́ТИ, лечу́, лети́ш, док.

1. Летячи, наштовхуватися, натикатися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось.

З галасом налітають [горобці] один на одного, тріпочуть крильми і тріскотять (І. Волошин);

// Наштовхуватися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось при швидкому русі.

Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию (О. Гончар);

Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її, а разом ударити по шхуні (М. Трублаїні);

Розігнавшись, мчав [бугай] двором, як вітер, як злий дух, і раптом, налетівши на людську стіну, зупинявся, ніби вростав у землю (Григорій Тютюнник);

// розм. Несподівано зустрічати кого-небудь.

Хутором Левко їде обережніше. Ось він минає будинок пана Варави, бере в долинку і неждано біля самої греблі налітає на двох людей (М. Стельмах).

2. Накидатися на кого, що-небудь під час польоту.

Дві дрібних пташини в'ються над дятлом, сміливо налітаючи на нього (А. Шиян);

На дорозі галасували горобці, налітаючи на зелені м'ячики кінського гною (М. Руденко).

3. Учиняти напад, атакувати.

Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко);

Ніхто не сподівався нападу од поляків. Коли це несподівано налетів Вишневецький з військом.Усе Погребище попалось йому в руки (І. Нечуй-Левицький);

// Нападати на кого-, що-небудь з метою пограбування.

[Незнайомий:] Краще було б з ним [Кармелюком] у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить... (С. Васильченко);

Не побоявся [Кульбака] ж із тими негідниками зчепитись, коли цілою хуліганською ватагою вночі вони налетіли на радгоспні виноградники (О. Гончар);

// Атакувати з повітря, вчиняти повітряний напад.

П'ятсот літаків налетіло на Рим! Тікає населення в паніці з Рима... (І. Нехода).

4. перен., розм. Раптово напускатися на кого-небудь із докорами, звинуваченнями, лайкою.

Він [адміністратор] налітає на режисера: – Ви мене зарізати хочете! Призначено зняти сьогодні двадцять кадрів, а ви ще й не починали? (Ю. Яновський);

Вона, темнолиця, розлючена, з'явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар);

[Ольга:] Він як налетів на мене: – Сидите в білих халатах в кабінетах, у забой би вас погнати (О. Корнійчук).

5. Раптово з'являтися, виникати, починатися (про хмари, вітер і т. ін.).

Важкі хмари висіли над Ростоком, з моря налітав пронизливий холодний вітер (В. Собко);

Незабаром налетіла сиза хмара і вкрила блискуче сонце (Панас Мирний);

Позавчора налетів було такий шквал дощовий, що море з небом змішалося (Леся Українка);

// перен. Раптово охоплювати кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.).

Веселощі ніби дражнилися з нами. Вони налітали до нас разом із Тетяною (С. Васильченко);

Незчулися батько-мати, як з літами й думи про синів до них налетіли (А. Головко).

6. Прилітати в якій-небудь кількості.

Був вогкий день.., Коли, прорвавши млу тонку, Чирки і крижні налітали На грізний Каспій під Баку (М. Рильський);

Налетіли птахи з теплих країн, заспівали й защебетали (Марко Вовчок);

// Несподівано, раптово або час від часу прилітати куди-небудь.

А чужої молодиці не займай, Бо налетить часом сивий голубок – Болітиме головонька і чубок (Л. Глібов);

У чорнім небі літака прожектори шукали, він налітав і знов тікав (Л. Первомайський);

// перен. Прибувати кудись у якій-небудь кількості.

Поміж возами нігде стать: Неначе в ірій, налетіло з Смілянщини, з Чигирина Просте козацтво, старшина, На певне діло налетіли (Т. Шевченко);

// Опадаючи на що-небудь, осідати в якій-небудь кількості.

У великі світлі вікна завжди налітала тонка пилюга (В. Собко).

◇ Леті́ти / налеті́ти, як му́хи на мед див. леті́ти;

(1) Шулі́кою (як (мов, ні́би і т. ін.) шулі́ка (шуля́к)) наліта́ти (ки́датися, па́дати і т. ін.) / налеті́ти (ки́нутися, впа́сти і т. ін.) на кого – раптово, хижо накидатися, нападати на кого-небудь.

Мов той орел, літав він [Богун] по Київщині й Брацлавщині, звідкіля тільки мав звістку про наскок татарів; шулікою несподівано падав на бусурменів і вигубляв їх доноги (А. Кащенко);

Кепські, чує шпак, діла Та з шпаківні – як стріла. Окрутнувсь – та на кота, мов шуліка, наліта (Д. Білоус);

Роман, почувши крик, прибіг до стайні і шулікою кинувся на Загубу (Я. Мамонтов);

Рука на мить повисла над головою Андрія Антоновича, як шуліка впала вниз, схопила в свої пазурі славнозвісну хутряну шапку, з якою старий майже не розлучався, – і підняла її вгору (В. Владко);

– Чи так я мовлю, Іове? – шулікою упав на нього Крайський (Василь Шевчук).

НАЛІТА́ТИ² див. налі́тувати.