намазувати

НАМА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМА́ЗАТИ, а́жу, а́жеш; наказ. сп. нама́ж; док.

1. кого, що. Покривати що-небудь шаром чогось рідкого, липкого, густого, жирного і т. ін.

Тетяна намазує мерщій огниво лоєм із свічки й кладе рушницю на те саме місце (І. Котляревський);

Вони [хлопці й дівчата] тут лузають насіння, перекидаються словами, нескромно жартують, залицяються. Ченці, особливо вечорами, їх часто зганяють і не раз, щоб відстрашити, намазують ті місця чимсь брудним (У. Самчук);

Оленка рішуче бере печатку.. і починає намазувати її (В. Собко);

// на що. Класти шар чогось рідкого, липкого, густого, жирного на що-небудь.

Сало таке, що хоч ножиком на паляницю намазуй, само в роті тане (Остап Вишня);

Ех, і земелька ж то! Хоч бери і ножем замість масла намазуй на хліб (М. Стельмах);

Шкільний географ.. просто насолоджувався сніданком, ретельно намазував хліб маслом і їв з відвертим апетитом (Олекса Ізарський);

Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// чим, розм. Підмальовувати обличчя гримом, фарбою.

– Обголив я вуса й бороду, намазав щоки рум'янцями (І. Нечуй-Левицький);

Ірюся така гарненька, навіщо вона намазала губи майже чорним і намастила кучері якимось розчином, ніби голова щойно з душу? (Є. Кононенко);

– Навіщо ти так?.. Вона ж мала. – Мала?! А губи вже намазала (Люко Дашвар).

2. тільки док., що і без прям. дод. Мажучи чим-небудь, набруднити.

Мабуть, кров чоловікові намазали власноруч, щоб повісити на нього злочин (з газ.).

3. тільки док., що і без прям. дод., розм. Погано, недбало або невміло намалювати, написати і т. ін.

Хіба ж це стаття оте, що Лукіянович намазав? (Леся Українка);

Сцену найвищого моління зовсім недавно намазав якийсь місцевий маляр-самоук (В. Шкляр).