намерзати

НАМЕРЗА́ТИ, а́є, недок., НАМЕ́РЗНУТИ, НАМЕ́РЗТИ, зне; мин. ч. наме́рз, ла, ло; док.

1. Замерзаючи, вкривати поверхню чого-небудь або нагромаджуватися на чому-небудь (про лід, сніг і т. ін.).

Борода [у Морозенка] сплетена з довгих-предовгих вістряків, що намерзають у ясний день під стріхами (Панас Мирний);

Під чобітьми скрипів сніг, з дерев і корчів сипався іній, на вусах мужчин намерзали бурульки (Б. Лепкий);

На клапанах шапок намерзали бурульки (Є. Пашковський);

Ось і будинок. Темні сходи, затоптані снігом, на дверях намерзла крига (Ю. Яновський);

* Образно. Крижини, що на серці намерзали, Сльозами й зойками з грудей моїх Виходити крізь очі й рота стали (Є. Дроб'язко, пер. з тв. Данте);

// Покриватися льодом.

Від ставу до двору намерзала горбата дорога, якою возили воду (В. Кучер);

Голод і зима. Одвірок за ніч намерзає в сінях (Л. Костенко);

Шаліє вітер, рве, мете, намерзли шибки (К. Гордієнко).

2. тільки док., розм., рідко. Те саме, що наме́рзнутися.

Намерз на холоді.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me