намилуватися

НАМИЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.

1. ким, чим і без дод., розм. Досхочу помилуватися, поголубитися.

Намилувавшись собі, як є меж молодими парубком і дівкою, що хотять собі побратися, Семен Іванович посадив Галочку біля себе (Г. Квітка-Основ'яненко);

Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану квітку (І. Нечуй-Левицький);

Артем не встигав намилуватися .. фантасмагоричною грою щедрої на вигадки природи (В. Владко);

Перш ніж їсти качку, на неї треба добре надивитись, треба натішитись, намилуватись, а потім уже їсти (Є. Гуцало).

2. часто з запереч. н е, ким, чим, рідше на кого – що, з кого – чого і без дод. Досхочу помилуватися, полюбуватися ким-, чим-небудь.

Скільки сонця, праці, втіхи! Не надивишся, не наслухаєшся, не намилуєшся! (К. Гордієнко);

Місто вліті – чудове. Я не намилуюся ним (Б. Антоненко-Давидович);

Хмельницький .. глянув на Кривоноса захопленими очима. – Не намилуюсь я з тебе, пане полковнику! (П. Панч);

Не надивлюсь, не намилуюсь, Як гай зимовий занімів (І. Муратов);

– Ти така гарна, Алісо, – захоплено мовила Маріка. – Ніяк не можу намилуватися тобою... (О. Авраменко).