намилювати

НАМИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАМИ́ЛИ́ТИ, ми́лю́, ми́ли́ш, док., кого, що.

Натирати милом, змоченим у воді, або покривати мильною піною.

Макс із гидливою посмішкою ліниво вмочує щіточку в воду й намилює щоку (В. Винниченко);

Марківна .. намилювала її м'яке волосся, аж поки мило не зайшло Каті в очі (Б. Антоненко-Давидович);

Леся довго стояла біля умивальника, намилювала руки, споліскувала водою і знову намилювала (А. Хижняк);

Марту супроводжували раби і невільники, вона була оточена служками, що намилювали їй руки, плечі, живіт і стегна (Ю. Іздрик);

Береговенко намилив свого пацієнта так, що в того лише поблискували задоволено прищурені очі та кінчик червоного кирпатого носа (Ю. Збанацький);

Хірург змилком намилив руки, злив собі з глека воду (Б. Харчук).

◇ (1) Нами́лити ши́ю (го́лову, в'я́зи) кому і без дод.:

а) покарати кого-небудь за якусь провину.

– Обіцяю вам, що мій допис в десятках примірників буде розісланий по всіх газетах, і будьте певні, що до нього прислухаються, зроблять .. висновки і намилять вам шию (Григорій Тютюнник);

Викличуть, шию намилять, а спробуєш характер показати, то й зовсім виженуть: доводь тоді, що ти не верблюд (О. Гончар);

– Погано! – зітхнув Бракватіста. – Якщо дізнається генерал, тобі намилять шию (Ю. Бедзик);

б) виразивши незадоволення, добре вилаяти кого-небудь.

Піде [дівчина] до хати сама або й покличуть її, а там ще й голову намилять: чого сидиш, посидільнице? (А. Свидницький);

Під впливом замирення та ще й прикручена трохи матір'ю, що добре їй намилила голову за її вчорашню поведінку, Талочка поїхала з Чайкою (Д. Бузько);

в) побити кого-небудь за щось (перев. з погрозою).

[Шклянка (до Тихона):] Ти чого сюди приперся? От же я тобі сьогодня [сьогодні] таки шию намилю! (М. Кропивницький);

– Ну-ну, не займай, а то намилимо в'язи! – Це слобідські свого захищають (А. Шиян);

– Держись, захиснику ляхів. Поспішімо до пана Гонти, поки тобі тут шию не намилили (Г. Колісник).