наминати

НАМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАМ'Я́ТИ, мну́, мне́ш, док.

1. чого. Розминаючи, готувати яку-небудь кількість чогось.

Сидів [Артем] зосереджений, прислухаючись до шереху в хаті біля припічка, де саме батько наминав тютюну (А. Головко);

[Староста:] Не хапайся. Він надвечір табаку мне, то поки намне – поспієм... (І. Карпенко-Карий);

– Для корови нарви трави в лузі. Курям намни кукурудзи, каченятам змішай сир з вареною картоплею (О. Коломієць);

Нам'яти б відро-друге зерна, насушити бодай на лежанці, намолотити на ручному млині і вже завтра нагодувати косарів хлібом нового врожаю (М. Циба).

2. що. Натискаючи, натираючи чим-небудь, викликати біль, робити рану і т. ін.

Повід вуздечки підтягається так, щоб кінь міг опускати голову тільки до зап'ястку, але не нижче, інакше може зсуватися сіделко і наминати спину (з наук. літ.).

3. кого, розм. Бити кого-небудь.

– Там один в нас... Дорка Сосновський... – Віцегубернаторський син? – Ми його добре сьогодні нам'яли (М. Коцюбинський);

– Завтра підемо в село на вибір, та ми тих богачиків трохи намнемо (В. Стефаник).

4. тільки недок., що, чого і без прям. дод., розм. З апетитом їсти.

Савка ухопив шматок хліба і, сопучи, почав наминати його (В. Винниченко);

– Справді, тут що не хата, то окрема індивідуальність, – говорив він, наминаючи пирога (О. Гончар);

– Він куркуль, коли брав нового батрака, то .. спостерігав: як тільки добре наминав – залишав, а того, що не вмів швидко їсти, відразу спроваджував (П. Інгульський);

Гельд.. наминав за обидві щоки, але пильно позирав на свого дивного господаря (О. Бердник);

– Коли треба чорта, то й іди собі к чорту! – відказав Пацюк, навіть не зводячи на нього очей та наминаючи далі свої галушки (М. Рильський, пер. з тв. М. Гоголя).

5. розм., рідко. Затримуватися, відставати від когось.

В серце щось, як голкою штрикне. Двічі оперіщив канчуком по спині лановий – чого відстаєш, чого наминаєш? (П. Панч).

◇ (1) Намина́ти / нам'я́ти (насади́ти) бо́ки кому:

а) бити, карати кого-небудь за щось.

– Мабуть, така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки (І. Нечуй-Левицький);

Кулачки заведуть, граючись, і насадять боки Василеві (Панас Мирний);

– Чекай! Я Вікторові розкажу, як ти воркуєш отут біля дівчини. Він тобі намне боки (П. Автомонов);

б) завдати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні.

– Старієте, Антоне Андрійовичу, – зауважила Уляна Григорівна – Нічого не вдієш, матінко; вважай, за половину шостого десятка перевалило. Але ми ще повоюємо, матінко. Ще намнемо туркові боки (С. Добровольський);

(2) Намина́ти (накру́чувати, ску́бти і т. ін.) / нам'я́ти (накрути́ти, наску́бти і т. ін.) па́рші (ву́ха, ши́ю і т. ін.) кому, грубо – бити, карати кого-небудь.

У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський);

Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич);

Оце було зачеплю її [сестру] або штовхну .. то вона зараз біжить до матері жаліться: а мати мені зараз тиць кислицю в зуби: було добре .. наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький);

[Поліна Карпівна:] От коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс.., я йому намну вуха, будь певна (І. Кочерга);

– Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський);

– Треба накрутити мені вуха за те, що ви досі не в ліжку (Ю. Шовкопляс);

(3) Намина́ти (ску́бти) / нам'я́ти (наску́бти) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без дод.:

а) побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину.

За Катерину та й нам'яли чуприну (прислів'я);

Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам'яти хоче чуб (І. Котляревський);

Дивлюсь – до мене суне Гася... Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов);

– А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький);

Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч);

б) дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін.

– То вам ніколи, то вас .. немає... То, – з неприхованою іронією додав він, – хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович);

(4) .