намісник
НАМІ́СНИК, а, ч.
1. Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території.
А в Соломона було дванадцять намісників над усім Ізраїлем, і вони годували царя та дім його (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Намісником у Варшаві тоді був Паскевич. Відомо, він дуже любив українців і знав декого з поступових людей (Ганна Барвінок);
Я належу людству як художник і йому я служу, а не кон'юнктурним намісникам України моєї (О. Довженко);
Усі, сміючись, навперебій розповіли Іванові, як намісник краю наказав зібрати по Галичині всі примірники його першої збірочки віршів (П. Колесник).
2. заст. Помічник настоятеля монастиря або довірена особа митрополита.
В неї в кишені вітер свище, і вона таки зараз піде циганити .. до багатеньких намісників по монастирях (І. Нечуй-Левицький);
Радивиловський як лаврський намісник був у близьких стосунках із архімандритом Іннокетієм Гізелем (з наук. літ.);
У середовищі Києво-Печерської лаври з ініціативи Петра Могили та печерського намісника Інокентія Старушича 1640 р. виникла ідея впровадження шкільної освіти за прикладом Києва (з наук.-попул. літ.).
3. заст. Заступник кого-небудь.
[Єпископ:] Поручаю, брате, тобі сю душу. Ти ж бо в сій громаді зостанешся намісником моїм (Леся Українка);
– Як гетьманський намісник на час, коли його нема, я можу на місці над вами суд зробити і зроблю його (Б. Лепкий);
Він вказав: – Отут партизани убили гауляйтера, намісника Коха (Г. Колісник);
1240 р. князь Данило Галицький заволодів Києвом і посадив там свого намісника (з наук. літ.);
// рідко. Спадкоємець, наступник.
Бог зглянувся на Ферідуна, зробив його знову зрячим, і цар побачив свого внука, свого майбутнього намісника (А. Кримський).
Значення в інших словниках
- намісник — Намі́сник: — заступник цісаря у краях Австрійської ( Австро-Угорської) монархії, зокрема у Галичині (від 1949 р), з 1866 р. тут цей пост посідали поляки [53] — начальник краю в кол. Австрії [XI] Словник з творів Івана Франка
- намісник — намі́сник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- намісник — 1. Те саме, що священик парафіяльний; 2. Те саме, що ігумен Словник церковно-обрядової термінології
- намісник — [нам’існиек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- намісник — -а, ч. 1》 Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території. 2》 заст. Помічник ігумена або довірена особа митрополита. 3》 заст. Заступник кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- намісник — Заступник, уповноважений, керівник Словник чужослів Павло Штепа
- намісник — I голландський штадгоудер, з кін. XV ст. представник монарха в окремих нідерландських провінціях; від проголошення незалежності Пн. Нідерландами найвища посадова особа республіки. Універсальний словник-енциклопедія
- намісник — ЗАСТУ́ПНИК (той, хто заступає когось на якомусь посту, виконує чиї-небудь обов'язки), ЗАМІСНИ́К, ЗАМ розм., НАМІ́СНИК заст. На факультеті Ляля редагувала стінгазету "Вектор", а Борис був її заступником (О. Словник синонімів української мови
- намісник — Намі́сник, -ка, -кові; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- намісник — НАМІ́СНИК, а, ч. 1. Службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території. Усі, сміючись, навперебій розповіли Іванові, як намісник краю наказав зібрати по Галичині всі примірники його першої збірочки віршів (Кол., Терен. Словник української мови в 11 томах
- намісник — Намісник, -ка м. 1) Намѣстникъ. Мет. 199. Шановні гості, славних потентатів намісники і речники достойні (про посли). К. Бай. 23. Команда ж рушила в Смілу, а намісник... у Кам'янку, бо там він жив і була там у його сотня лейстрових козаків. ЗОЮР. І. 282. Словник української мови Грінченка