1. Словник української мови у 20 томах

намісникувати

НАМІСНИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

Бути намісником, виконувати обов'язки намісника.

Тоді Сулейман звелів одіслати її [Роксолану] в Малу Азію, до її сина-Мустафи, що намісникував у Магнесії (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намісникувати — намісникува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. намісникувати — -ую, -уєш, недок. Бути намісником, обіймати посаду намісника. Великий тлумачний словник сучасної мови