наостаннє

НАОСТА́ННЄ, присл., рідко.

Те саме, що наоста́нку.

Діставши відповідь, що подекуди росте, він кивнув головою і підніс до витягнутих губ піалу. Всі взялися за чай, тільки господар раз у раз бігав до першої кімнати, подаючи сушений урюк, інжир, і навіть приніс наостаннє торішню диню. Все те він ставив ближче до лікаря (Б. Антоненко-Давидович);

Певно, задрімав і господар корчми, бо каганець почадів, кілька разів наостаннє блимнув і погас (П. Кочура);

– Даруйте, простіть, коли що не так, дядьку Лазаре! – Стефанович намагався утримати Тененику, але той делікатно вивільнився з його рук і кинув наостаннє, перед тим як піти до свого гурту: – Бог простить (Ю. Хорунжий).