написаний

НАПИ́САНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до написа́ти.

Понад шляхом стоять стовпи, на котрих були написані верстви (І. Нечуй-Левицький);

Тиха така вона, нехитра ся мелодія, і видко відразу, що написана тим великим композитором (Г. Хоткевич);

Мої романи вже написані, лежать по бібліотеках (Ю. Яновський);

Проміння призахідного сонця по-іншому освітлює весь пейзаж. І вода не написана на першому плані (О. Довженко);

* У порівн. [Прісцілла:] В пам'яті моїй усі розмови, які я мала з чоловіком, стали, немов написані... (Леся Українка);

// у знач. прикм.

Проказав [поет] слова Бертольду, Мандоліну дав у руки І написанії вірші (Леся Українка);

Лектор не читав доповідь по написаному тексту, а говорив все по пам'яті (із журн.);

// у знач. ім. напи́сане, ного, с. Те, що зображене на чому-небудь графічними знаками.

Врешті не те мене тривожить, що я так мало написав, а те, що написане не вдовольняє мене (М. Коцюбинський);

Прижмуркувато водив [майор] очима по рядках, час від часу хмурячись або посміхаючись до написаного (О. Гончар);

// напи́сано, безос. пред.

[Дівчина:] Се я бачу, тут. написано: “Другові дитячих літ на добрий спомин” (Леся Українка);

Треба надіслати нові вірші. Але які? Написано їх безліч (П. Колесник).

◇ (1) На роду́ (рідше на віку́) напи́сано <�На роду́ напи́саний> – кому-небудь судилося щось заздалегідь або від народження.

[Наталка:] Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним (І. Котляревський);

Так що ж воно таке – покликання? Схоже ніби на те, що кожній людині на роду написано, як говориться в народі, ким бути (В. Сухомлинський);

– Оце поїдемо до превражого сина Гвинтовки та вкрадемо ще раз Череванівну. Мабуть, їй на віку написано моїх рук не минути (П. Куліш);

– Ой сестриці! І Ясь мені сподобавсь, а бідність, здається, вже на роду мені написана – і дома не зазнала я розкоші (І. Нечуй-Левицький);

Малювати, творити прекрасне – це, він вважав, написане йому на роду, заповідане від матері (О. Гончар);

“Ану лиш гуртом заспіваймо, Геп об землю лихо-біду! Най буде, що буде, – не дбаймо... Так писано, знать, на роду!” (П. Грабовський).