наплакати

НАПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док., що, чого і без прям. дод.

1. розм. Плачучи, пролити певну кількість сліз.

Та плач, хоч і цілий океан-море наплач, а лиха не обійдеш, не об'їдеш (А. Свидницький);

Царевич посадив .. невірну сестру на кам'яний стовп та поклав з одної сторони скирту сіна, з другої цебро і каже: – З'їж те сіно та наплач повен цебер сліз, тоді прощу тобі! (Юліан Опільський);

– Не треба вина, – відповів Юсуф, не підводячи голови. – Наплакала в молоко, хмільний будеш мати куліш (Р. Іваничук).

2. що. Спричинити плачем припухлість, почервоніння очей, головний біль і т. ін.

Не раз гірко й плакала [Мар'я]. Та що сльозами поможеш? Тільки очі наплачеш та себе засушиш (Панас Мирний);

– Слізьми нічого не вдієш. Тілько [тільки] голову наплачеш. Не плач, Мотре (Панас Мирний).

3. що, чого, розм. Плачучи, накликати на кого-небудб горе, нещастя і т. ін.

Може, справді се йому мої сльози одливаються. Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я свойому братику лихо наплакала! (Марко Вовчок);

[Килина:] Ой, боженьку, що я наробила! Це ж я наплакала їй [Жені] таку долю!.. (М. Кропивницький);

Не стримаєш сліз – наплачеш лиха на себе (П. Загребельний).

◇ (1) Кіт напла́кав (д) див. кіт.