наповзати

НАПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. напо́вз, ла́, ло́; док.

1. Рухаючись, наштовхуватися, насуватися на кого-, що-небудь.

Величезні крижини нестримно наповзали одна на одну (О. Гончар);

На берег наповзають дрібні-дрібні, ледь помітні хвильки (Ю. Збанацький);

// Рухаючись, наближатися до кого-, чого-небудь.

Другий танк наповзав збоку (Н. Рибак);

* Образно. Скільки разів над річкою П'явою в Італійських Альпах, коли смерть наповзала і з землі, і з неба, я, завзятий радикал і атеїст, гаряче вимовляв слова “Отченаш” (Р. Іваничук).

2. Повзучи, збиратися в якій-небудь кількості (про комах, плазунів і т. ін.).

На буряки п'ятої бригади довгоносик напав навалою. Від нього обкопувалися, .. а він наповзав хмарами і пожирав молоді сходи (В. Минко);

// перен., зневажл. Находити, прибувати куди-небудь у якійсь кількості (про людей).

Колись там [понад Волгою] вовками ганяли сибірські козаки, лісовими гадами наповзали чехи (Ю. Яновський);

Наповзала шляхта на майдани, А за нею хмари та тумани (А. Малишко).

3. Насуватися, находити на що-небудь, покриваючи, зтуляючи його собою (про дим, хмару, туман і т. ін.).

А ніч насувалася нестримно, множачи навколо гущавину, – чорна, тривожна, захланна ніч. Вона наповзала з усіх боків, як ті видива-чудовиська, потвори з давно забутих наївних дитячих казок (І. Багряний);

Було вогко, теплий туман серпанком наповзав на галявину (О. Донченко);

Зорі ще де-не-де блискотіли на небі .. Та от наповзло хмаровиння і заховало їх (А. Турчинська).

4. Насуваючись, закривати собою що-небудь.

Найстарший [хлопчик] був одягнений у батьківську заячу вушанку, яку йому часто доводилося підбивати знизу засніженим рукавом, бо вона наповзала на очі (М. Руденко).

5. перен., розм. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про настрій, почуття і т. ін.).

Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк).