напрошуватися

НАПРО́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАПРОСИ́ТИСЯ, ошу́ся, оси́шся, док.

1. тільки док., розм. Багато, довго просити.

– А я то скілько [скільки] наплакалася, скілько їх напросилася! (І. Франко).

2. Просячи або натякаючи, добиватися, домагатися чого-небудь.

[Горпина:] В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми (І. Нечуй-Левицький);

До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець);

Одпровадила [Ївга] Левка і до поліції, та таки .. напросилась і сама тут сидіти з Левком (Г. Квітка-Основ'яненко);

Федір уже пожалкував, що напросився на розмову з Кузьмичем (М. Руденко);

Щоб заробити якусь копійчину, Марко напросився чистити конюшню (Д. Ткач).

3. на що. Своєю поведінкою викликати певне ставлення до себе.

Мені здавалось, що вона напрошується на компліменти, але тон у неї був щирий (Леся Українка);

– Та чого ж ти мовчиш?! Сам на образу напрошуєшся!.. – скрикнув Бородавка (З. Тулуб).

4. тільки недок. З'являтися, виникати в свідомості.

Якось сама собою напрошувалась думка, що книги в цьому кабінеті є лише окрасою (М. Руденко);

Мимоволі напрошується неправильний висновок (О. Довженко).