1. Словник української мови у 20 томах

наруга

НАРУ́ГА, и, ж.

1. Нестерпне знущання з кого-небудь.

Жду, не діждусь дружини, щоб полегшити біль, наругу, бо й справді, як вони сміли таке надуживання над людьми робити! (Ганна Барвінок);

Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить. Скільки наруги! (М. Коцюбинський);

За вдів, сиріт і за наругу ми смерть фашизмові несем (І. Гончаренко).

2. Зле висміювання кого-, чого-небудь.

Мимоволі Жолкєвський озирнувся на пані Барбару, шукаючи в ній спільника своєму обуренню за таку наругу над честю мундира (Іван Ле);

// Глузливе, зневажливе ставлення до кого-небудь.

– Твій Іван? Який твій Іван? – з наругою промовила Ганка (І. Франко);

// Ганьба, неслава.

Отакі батьки на світі, Нащо вони дітям? На наругу перед богом (Т. Шевченко);

Петро й Христя не дивилися в очі одне одному, – такий сором, така наруга їм... Перші дочкою набивалися! (Г. Косинка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наруга — нару́га іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. наруга — Знущання, поглум|ка|, плювок у душу, р. поруга, збиткування; (насміх) кпини, глузи, посміхи, глузування, кепкування, глум; (велика) ганьба, неслава. Словник синонімів Караванського
  3. наруга — див. біда Словник синонімів Вусика
  4. наруга — [наруга] -гие, д. і м. -уз'і Орфоепічний словник української мови
  5. наруга — -и, ж. 1》 Нестерпне знущання. 2》 Зле висміювання кого-, чого-небудь. || Глузливе, зневажливе ставлення до кого-небудь. Зводити наругу на когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. наруга — ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм. Словник синонімів української мови
  7. наруга — Нару́га, -ги, -зі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. наруга — НАРУГА, и, ж. 1. Нестерпне знущання. Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить. Скільки наруги! (Коцюб., І, 1955, 97); За вдів, сиріт і за наругу ми смерть фашизмові несем (Гонч., Вибр., 1959, 151); — Всі присутні тут.. Словник української мови в 11 томах
  9. наруга — Нару́га, -ги ж. Издѣвка, посмѣяніе, позоръ. Од матері сорома і наруги приняла. АД. І. 215. Пришли, пришли, мій миленький, хоч нароком люде, нехай мені од батенька наруги не буде. н. п. Почне перед панночками наругу на його зводити. МВ. (О. 1862. III. 48). Словник української мови Грінченка