нарубувати

НАРУ́БУВАТИ, ую, уєш і діал. НАРУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. чого. Зрубувати яку-небудь кількість чогось.

Нарубала [лисичка] дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде (з казки);

Хворосту вмить нарубавши, де берег стрімкий височіє, Ми юнака поховали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// чого і без прям. дод. Рубаючи, заготовляти певну кількість чого-небудь.

Він нарубував по шість вагончиків і за це одержував аж півтора карбованця (С. Черкасенко);

Василь на всі празники нарублює дрівець (Г. Квітка-Основ'яненко);

Цілими днями сидів [Павло] на печі, іноді виходив з хати, щоб принести води або нарубати дров (Григорій Тютюнник).

2. що, чого, гірн. Відколюючи від пласта, видобувати яку-небудь кількість корисних копалин.

Вони вертали після зміни, нарубавши ешелон вугілля (Ю. Яновський);

Не злічити, як багато нарубав вугілля тато (М. Упеник).