наручний

НАРУ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який надівається на руку, признач. для носіння на руці.

Лажечников помітно поспішав, він навіть глянув один раз на свій прикритий металічними ґратками наручний годинник (Л. Первомайський);

Особливо широко застосовуються на Гуцульщині металеві прикраси – наголовні, нашийні, нагрудні, поясні, наручні (з наук.-попул. літ.).

2. перев. вищ. ст., діал. Підходящий.

Борис, хоч хлопський син, являвся їй [пані Міхонській] далеко наручнішим, ніж околишні підпанки (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me