наскакувати

НАСКА́КУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАСКАКА́ТИ, скачу́, ска́чеш, док.

1. Скачучи, наїжджати на кого-, що-небудь, потрапляти куди-небудь.

Тут був намет Серрана, На нього Низ і наскакав (І. Котляревський).

2. розм. Скачучи, прибувати куди-небудь в якій-небудь кількості.

Аби болото, а чорти наскачуть (Номис).

НАСКА́КУВАТИ², ую, уєш, недок., НАСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. Раптово, несподівано нападати, накидатися на кого-небудь.

– На князівську охорону наскакують [діти], камінням її закидають, з самопалів навіть стріляють (С. Скляренко);

Розказували люди, що й на поміщика Адама наскакував Гриша з партизанами, і на графа Ерделі (Є. Кравченко);

Наскочить [Лев] бувало на табун диких свиней і всіх подушить (з казки);

Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець);

// З розгону нападати на кого-небудь у двобої.

Вони [драгун і козак] сходились, розходились, знову наскакували, і дзвін шабель розносився по луках (П. Панч);

// Рухаючись, охоплювати кого-, що-небудь, напливати, налітати на кого-, що-небудь (про вітер, хвилі і т. ін.).

Розгойдане море, вже брудне і темне, наскакувало на берег і покривало скелі (М. Коцюбинський);

Інколи наскакував шалений вітер, з силою гойдав тяжкі верховіття дерев і знову тікав невідомо куди (М. Олійник);

Із ревищем вихор на ниву наскочив. Не шкода йому її вроди (І. Манжура);

// перен., розм. Погрожувати, докоряти кому-небудь.

– Не крала я зроду-віку мого, пані, – одмовляє стара .. – Мовчи! – писнула, пані, наскакуючи (Марко Вовчок);

– Немає в мене жінки... – відповів [Забейко] уникливо – А та дама... – наскочила вона зі злістю .. – а та дама... хто то була? (Ірина Вільде).

2. Несподівано наштовхуватися на кого-, що-небудь.

Уявлялось, як він уже сам лежить на возі, вкритий шинелею, корчачись від болю щоразу, коли дерев'яне колесо каруци наскакує на камінь (О. Гончар);

Дорошенко, змішавшись з доменниками.., тягав іржаві труби, на когось наскакував, лаявся (П. Загребельний);

Та ось врешті блимнуло світло... і Раїса грудьми наскочила на фіртку (М. Коцюбинський);

Кораблеві весь час загрожувала небезпека наскочити на підводне каміння (з наук.-попул. літ.);

* У порівн. Раптом Галя спинилася, мов на щось наскочила (Яків Баш);

// тільки док., перен., розм. Раптово зустрітися з ким-небудь.

Удень небезпечно нашому брату ходить у слободу: часом наскочиш на ярчука [собаку] (О. Стороженко);

// перен., розм. Несподівано потрапляти в певні умови, обставини і т. ін. (перев. небажані, неприємні); нариватися.

Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку (Л. Глібов);

– Казав же – бережись. Бач, і наскочив. Тепер напасті не оберешся (А. Головко).

3. тільки док. Несподівано, раптово з'явитися; набігти.

Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (М. Коцюбинський).

◇ Лі́зти чо́ртові (чо́рту) на ро́ги (в зу́би) <�Лі́зти (наско́чити) само́му чо́ртові на ро́ги> див. лі́зти;

(1) Наско́чила (найшла́, натра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь – про тих, що не хочуть поступатися, чинять спротив один одному.

[Ліхтаренко:] Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! (І. Карпенко-Карий);

Вона зі мною посварилась... Із тієї пори й найшла коса на камінь (Є. Гуцало);

[Арсен:] Сам же образив дівчину, а ждав, щоб вона вибачилась. А Надія горда ж була! [Ганна:] О, і не говори! Напала коса на камінь (З. Мороз).