наскакувати

НАТКНУ́ТИСЯ на кого-що (рухаючись, несподівано зустрітися з якоюсь перешкодою і вдаритися об неї), ЗІТКНУ́ТИСЯ з ким-чим, НАТРА́ПИТИ, НАЛЕТІ́ТИ, НАРАЗИ́ТИСЯ, НАСКО́ЧИТИ, НАШТОВХНУ́ТИСЯ, НАРВА́ТИСЯ розм., НАПОРО́ТИСЯ розм.,; НАБІ́ГТИ, НАГНА́ТИСЯ (з розгону); ТКНУ́ТИСЯ (ТИКНУ́ТИСЯ), ТИ́ЦЬНУТИСЯ розм. (у що, рідше в кого — рухаючись, несподівано натрапити на щоабо кого-небудь, ударившись об нього). — Недок.: натика́тися, стика́тися, натрапля́ти, наліта́ти, наража́тися (нара́жуватися рідше), наска́кувати, нашто́вхуватися, нарива́тися, напо́рюватися, набіга́ти, наганя́тися, ти́катися, ти́цятися, ти́цькатися рідше. Гарячий засліплений кінь трохи не наткнувся на скаку на воза (І. Нечуй-Левицький); Натрапила коса на камінь (прислів'я); Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її (М. Трублаїні); Перед барикадою колючо стирчали залізні "їжаки", на які мали наразитись фашистські танки (С. Журахович); З розгону Черниш наскочив на якогось пластуна-бійця (О. Гончар); Хотіла (Олена) вискочити з кімнати, але зопалу наштовхнулась на закриту.. половинку дверей (А. Головко); Добре, хоч кінь ні на що не напоровся (Г. Хоткевич); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (М. Трублаїні); Раз він гнався шістьма кіньми, В шовках та у злоті, Як нагнався на баюру, Застряв у болоті (С. Руданський); Незабаром пліт знову шарпнуло, він тикнувся у щось тверде (С. Голованівський). — Пор. 2. нарази́тися.

НАКИ́НУТИСЯ на кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯ розм.; НАЛЕТІ́ТИ розм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). — Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). — Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.

НАКИ́НУТИСЯ на кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯ розм., НАПУСТИ́ТИСЯ розм., НАСИ́ПАТИСЯ розм., НАЛЕТІ́ТИ підсил. розм., НАКОТИ́ТИСЯ розм. рідше; НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯ підсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). — Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); — Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); — Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з'явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); — Немає в мене жінки... — відповів (Забейко) уникливо. — А та дама... — наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); — О, ти хрестишся! — обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). — Пор. 1. насіда́ти.

НАЛЕТІ́ТИ (зробити раптовий напад з метою пограбування тощо; несподівано з'явитися де-небудь для обшуку, арешту і т. ін.), НАСКО́ЧИТИ, НАГРЯ́НУТИ (з метою обшуку, арешту і т. ін.). — Недок.: наліта́ти, наска́кувати. (Незнайомий:) Краще було б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить... (С. Васильченко); Становий налетів несподівано з поліцією й на Ковбаненків курінь, похапав багато вербівців (І. Нечуй-Левицький); (Гуральський:) Як з'їдуться делегати з повіту, ми наскочимо і всіх заарештуємо (М. Ірчан); Вони в молодечій наївності своїй і не припускали того, що колись несподіваним гостем може нагрянути поліція (П. Колесник).

НАЛЕТІ́ТИ (про вітер, бурю, хмари тощо — раптово розпочатися або з'явитися), НАБІ́ГТИ, НАЛИ́НУТИ поет., НАРИ́НУТИ, НАСКО́ЧИТИ. — Недок.: наліта́ти, набіга́ти, нарина́ти, наска́кувати. Враз налетів вихор і закрутив гарячий пісок (О. Ільченко); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (О. Стороженко); Враз хмарка налине і змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка); Видно, злива стрілами нарине від донських зелених берегів (Н. Забіла); Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (М. Коцюбинський). — Пор. 1. насува́тися, 1. нахли́нути.

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.