насмішкуватий

НАСМІ́ШКУВАТИЙ, а, е.

1. Який любить насміхатися, глузувати; схильний до насмішок.

Маруся .. була проворна, жвава, навіть весела й трохи насмішкувата (І. Нечуй-Левицький);

Навіть насмішкуватий Ван Лун не відгукнувся яким-небудь жартом (В. Владко);

Від радості Сашко забув про насмішкуватих ланкових і про свій злощасний запис у щоденнику (І. Багмут);

Він з цікавістю придивлявся до побратимів, мовчки прислухався до розмов і, певно, заздрив їм, безтурботним, насмішкуватим (Р. Іваничук);

Хотілось би ближче познайомитися з цим дівчам, хоч я і знаю вже, які вони, ці молодесенькі, насмішкуваті, самолюбні й колючі (І. Жиленко).

2. Який містить у собі, виражає, виявляє насмішку.

Він у розмову не втручався, .. раз за разом поглядав на неї прищуреними насмішкуватими очима (С. Васильченко);

Кметь здригнув. В Митьчинім голосі йому почулось щось насмішкувате (М. Хвильовий);

Зіна насмішкуватим тоном заявить, що наше домовлення ніщо інше, як звичайна її примха (У. Самчук);

Палій помітив в очах декотрих старих козаків насмішкуваті іскорки (В. Малик);

У свідомості зненацька пролунав насмішкуватий голос шефа: “Хоч сажотрусом переодягайся, а інформацію добудь” (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me