1. Словник української мови у 20 томах

насмішник

НАСМІ́ШНИК, а, ч.

Той, хто любить насміхатися, глузувати з кого-, чого-небудь.

З насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять (прислів'я);

Мишко і Стьопа були найбільшими задирами в першому класі. А що вже насмішники – хтозна-які! (О. Донченко);

Він стис кулаки і ладен був кинутись до насмішника (В. Малик);

Піднімав .. Кнюх голову і, заїкаючись, прагнув якомога сильніше дошкулити насмішникові (О. Чорногуз);

Пал Антич густо почервонів і скоса кинув на насмішників злостивий погляд (О. Авраменко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. насмішник — насмі́шник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. насмішник — див. насмішкуватий Словник синонімів Вусика
  3. насмішник — -а, ч. Той, хто любить насміхатися, глузувати з кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. насмішник — Глузій, кпинар, кепкун, див. просмішник Словник чужослів Павло Штепа
  5. насмішник — ДОТЕ́ПНИК, ГОСТРОСЛО́В (ГОСТРОСЛІ́В) розм. Клим Стурчак ще замолоду визначався надвинятковою забудькуватістю і відтоді з легкої руки якогось сільського грамотія-дотепника дістав прізвисько Феномен (В. Словник синонімів української мови
  6. насмішник — НАСМІ́ШНИК, а, ч. Той, хто любить насміхатися, глузувати з кого-, чого-небудь. З насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять (Укр.. присл.., 1955, 217); Мишко і Стьопа були найбільшими задирами в першому класі. А що вже насмішники — хтозна-які! (Донч., VI, 1957, 427). Словник української мови в 11 томах