насупроти

НАСУ́ПРОТИ́, рідко НАСУ́ПРОТИ́В, розм.

1. присл. Прямо перед ким-, чим-небудь; на протилежному боці.

Захід сонця зайнявся полум'ям і насупроти обдав ярким світом гребінь гори з могилами (О. Стороженко);

Звернувся [Давид] до якогось громадянина, що лежав на лавці насупроти, і попрохав його сісти (А. Головко).

2. присл. Всупереч, наперекір кому-, чому-небудь.

Катам насупроти ставай За визволення чоловіка (П. Грабовський);

Він не шукав зустрічей з дівчиною, бо боявся сам собі признатися, що хоче їх, але сама доля розсудила інакше, і він не міг піти насупроти (М. Чабанівський).

3. присл. Те саме, що назу́стріч.

– Що там таке? – заговорила стара, йдучи насупроти (А. Свидницький);

Літаки у димовій імлі летять один одному насупроти (М. Руденко);

Вона вхопила обома руками ратище і .. поставила його насупротив медведиці (І. Франко).

4. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вираженні розміщення кого-, чого-небудь перед ким-, чим-небудь; на протилежному боці від когось, чогось.

Насупроти водокачки розрісся Сонячний парк (Л. Первомайський); [Хведоска:] І що Мотря вигадує? Раз по раз, каже, як тільки він [Роман] увійде в церкву, то так і ввіп'ється в мене очима... Хіба тоді, як став насупротив мене, то ніби й справді впився? (М. Кропивницький). (Л. Первомайський);

[Хведоска:] І що Мотря вигадує? Раз по раз, каже, як тільки він [Роман] увійде в церкву, то так і ввіп'ється в мене очима... Хіба тоді, як став насупротив мене, то ніби й справді впився? (М. Кропивницький).