натрапляти

НАТРАПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАТРА́ПИТИ, плю, пиш; мн. натра́плять; док.

1. Рухаючись, наскакувати, наштовхуватися на кого-, що-небудь.

– Чи буде кінець йому коли-небудь, – каже Тоня, натрапляючи знов на неводи павутиння, обминаючи в півтемряві якесь замзяччя (О. Гончар);

Часто мотика натрапляла на каміння й так скреготала, що нило в зубах (С. Чорнобривець);

Натрапила коса на камінь (Номис).

2. на кого – що, рідше кого, що. Випадково, несподівано знаходити, виявляти кого-, що-небудь, натикатися на когось, щось, зустрічатися з ким-, чим-небудь.

Іноді хлопчик натрапляв на ховрахову нору (О. Донченко);

Натрапляю на фото, яке змушує мене взятися за блокнот (М. Чабанівський);

Не часто натрапляли розвідники таких цінних інформаторфі, якими були Юрко, Денис і маленький ще тоді Михайлик (М. Ю. Тарновський);

Ми сміялись із радощів, що натрапили таких чесних людей (Ганна Барвінок);

Тетяна поспішала на поле. Натрапила на Карпа в копах із хлопцями, що пасли коней (Іван Ле);

Раз він [Ант] натрапив на цілий табун вепрів, що спали в яру над потоком (С. Скляренко);

// перен. Мати справу з ким-небудь у житті.

– Скаржитись? Він, брат, думає на лякливих натрапив? Ні, брат, дзуськи! (Ю. Збанацький);

– Не бійсь, коли вирушав на нас, то не думав про такий амінь! Думав, що на слабких натрапив, адже війни не хочуть! (О. Гончар).

3. що, кого, чого. Відшукувати, знаходити кого-, що-небудь,.

– А добуду року, то, може, дасть мені господь, що добре місце натраплю собі (Марко Вовчок);

[Петро (сам):] А от тепер .. кидається Грицько й сюди і туди, шукає тії живущої та цілющої води і не знає, де її натрапити (Панас Мирний);

[Журейко:] Не владен князь вперед пізнати ходи, Куди і як вони його ведуть, Але як вірний буде він народу, То зрештою натрапить вірну путь (І. Кочерга);

* Образно. Навіть коли кого, заритого в соломі, натрапляла гостра піка чи шашка – мусив терпіти, мусив мовчати, .. щоб не видати себе й товаришів (О. Гончар);

// на що. Потрапляти куди-небудь, опинятися десь.

– А може, воно [хлоп'я] далі й на шлях натрапило? Піду по сліду, – подумала Катря (Панас Мирний);

– Ледачу ж вибрав він дорогу! – каже Шрам. – На яку натрапив, таку й вибрав, батьку! (П. Куліш);

Замість веселої родинної зустрічі він натрапив на сумну військову нараду (Іван Ле).

4. на що, перен. Стикатися з чим-небудь, зазнавати чогось.

В опануванні мовою дитина натрапляє на цілу низку труднощів (з навч. літ.);

[Роман:] Не сам себе чоловік засмучує, а пригода: бажаєш супокою, а натрапиш на журбу (М. Кропивницький).

◇ Напада́ти (трапля́ти, попада́ти і т. ін.) / напа́сти (натра́пити, попа́сти і т. ін.) слід див. напада́ти;

Напа́сти (натра́пити, попа́сти і т. ін.) / рідше напада́ти (натрапля́ти, попада́ти і т. ін.) на слід (сліди́) див. напада́ти;

Наско́чила (найшла́, натра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь див. наска́кувати²;

Не на такі́вського (такі́вську, такі́вських) напа́в (натра́пив, наско́чив, напа́ли і т. ін.) див. напада́ти;

Не на тако́го (то́го) напа́в (натра́пив, грубо нарва́вся) див. напада́ти;

(1) Що ті́льки язико́м натра́пить, зі сл. говори́ти, моло́ти і под. – будь-що, не задумуючись, не обдумуючи.

І починає Щур молоти, що тільки язиком натрапить (С. Васильченко);

(2) Що язико́м натра́пить зі сл. говорити, молоти і т. ін. – будь-що, усе підряд, не обдумуючи, не задумуючись.

І починає Щур молоти, що тільки язиком натрапить (С. Васильченко).