1. Словник української мови у 20 томах

нахідка

НА́ХІДКА, и, ж.

Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь.

[Мар'яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Я. Мамонтов);

Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок. – Чудесна люлька, – проговорив, розчулений. – Чудесна нахідка (Г. Коцюба).

◇ (1) Як на́хідка – пригодиться, дуже потрібний.

Учись – на старість буде як нахідка (Номис);

Ще невідомо, які там гори підуть за переправою. Добре, як добре, а коли бездоріжжя, бескеття? Заріз! Тоді додаткова сотня мін дула б як нахідка (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нахідка — на́хідка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. нахідка — -и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. нахідка — Знахідка Словник чужослів Павло Штепа
  4. нахідка — На́хідка, -дки, -дці; -хідки, -хідок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. нахідка — НА́ХІДКА, и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь. [Мар’яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Мам., Тв., 1962, 401); Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок. Словник української мови в 11 томах
  6. нахідка — Нахідка, -ки ж. Находка. Учись, сину, на старість буде як нахідка. посл. Словник української мови Грінченка