невеселий

НЕВЕСЕ́ЛИЙ, а, е.

1. Якого охопив смуток; якому сумно, безрадісно; сумний, безрадісний.

Іде [козак] смутний, невеселий, Ледве несуть ноги. Може, дівчина не любить За те, що убогий? (Т. Шевченко);

Схуд [Карпо], пожовк, очі позападали, а сам невеселий (М. Коцюбинський);

Сумні та невеселі, розходилися хлопці по хатах (Григорій Тютюнник);

// Який виражає смуток.

Василина мовчала й думала. Її лице було невеселе (І. Нечуй-Левицький);

Парубок, наче скам'янілий, стоїть з батогом у руці і дивиться вслід дівчині невеселим задумливим поглядом (М. Стельмах).

2. Сповнений смутку.

Невеселі думки турбували Прісьчину голову (Панас Мирний);

Матвій навіть не подивився вслід Октаву, скочив на коня і поволі, в невеселих роздумах поїхав до лісу (М. Стельмах).

3. Який викликає смуток; похмурий, безрадісний.

Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: – Де ж я прихилюсь? (Т. Шевченко);

Цвинтар – невеселе місце (М. Хвильовий);

Донбаська природа невесела (Ю. Яновський);

Підповзав світанок – повільний і по-зимовому невеселий (Ю. Щербак);

// Який минає, відбувається у смутку, безрадісно.

А серце плаче, як згадаю Хоч невеселії случаї І невеселії ті дні, Що пронеслися надо мною В моїй Україні колись... (Т. Шевченко);

Сьогодні після невеселої вечері Созоненко замкнув зсередини і знадвору свою простору крамницю (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me