невмолимий

НЕВМОЛИ́МИЙ, НЕУМОЛИ́МИЙ, а, е.

1. Який виявляє стійкість, непохитність, якого не можна умолити, вблагати; невблаганний.

Просяться часом легіні, щоб пустив Олекса до села... Але Олекса невмолимий і не пускає нікого (Г. Хоткевич);

Ніякі аргументи не переконували його, він був невмолимий (Л. Дмитерко);

// Який виражає стійкість, непохитність.

Ся невмолима службистість [Грозицької] навіть перед лицем смерті мала в собі щось нежіночого, навіть нелюдського (І. Франко);

Одне тільки виразно помітили мисливці – його невмолиму жорстокість: коли йому давали потрошити недобитого звіра, він .. з якимось вовчим оскалом наближався до живого лося (Григорій Тютюнник).

2. Якого не можна змінити, порушити; непорушний.

За невмолимими законами війни, після небачених пожарів наших міст спалахнуть аж до неба ворожі міста (О. Довженко);

Не допоможе він зараз людям – допоможе Стадницькому [пану]. В невмолимій логіці вчителя, виходить, є якась істина (М. Стельмах);

// Якого не можна відвернути, стримати; невідворотний; нестримний.

Напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща, лихая і невмолимая (Марко Вовчок);

Густа .. шевелюра де-не-де, особливо на скронях, сріблилась примхливими позначками невмолимої сивини (Іван Ле).