неволити

НЕВО́ЛИТИ, лю, лиш, недок.

1. кого. Примушувати кого-небудь робити, чинити щось проти його бажання, волі.

– Вдову ніхто не сміє ні в чім неволити ані кривдити (І. Франко);

Так, його ніхто не неволив ставати на підмиту кригу. Та хіба Галка не кликала? Хіба не впевняла, що лід міцний? (Ю. Мушкетик);

// Насильно, проти власного бажання віддавати заміж або женити.

Солодкий спитав, за кого її неволять (Марко Вовчок);

– Нехай Лев сам собі жінку вибирає. Я по собі знаю. Коли б мати мене неволила, може, й не схопив би йти до вибраної нею нареченої (А. Хижняк);

// Ставлячи кого-небудь у залежність, змушувати, створювати необхідність діяти певним чином.

– Я вгадує, що вас нужда неволить начіплювати оті торби (І. Нечуй-Левицький);

– Іноді й злидні мусить купувати чоловік; так його біда неволить (М. Стельмах).

2. кого, що. Позбавляти волі, незалежності, підкоряти своїй владі.

Одні занадто покірні та плохі або занадто ліниві, щоб могли боротись за свою втрачену волю, інші ж знов так звикли неволити других людей, що вже й не потрапили б жити серед вільного люду (Леся Українка);

– Неволить його [народ] закон, котрого злодушні люди уживають против [проти] нього (І. Франко);

// Загнуздувати (коня) або налигувати (вола); приборкувати.

Його [батька] за любов товкатися між кіньми і скажено мчати верхи люди беззлобно охрестили рудим дідьком. Та, напевне, й було за що: ніхто не вмів так неволити коней, як Гнат (М. Стельмах);

Генерал знає, що вола треба добре призвичаїти, щоб, коли скажеш: “шию!” – він шию підставив... А поки то він обходиться, треба його силою неволити (Панас Мирний).