невпинний

НЕВПИ́ННИЙ, НЕУПИ́ННИЙ, а, е.

1. Який триває або здійснюється, діє і т. ін. постійно, не послаблюючись, з однаковою силою.

Мертва мовчанка стояла в зборі, – тільки огонь тріщав та лунало невпинне цюкання сокир (І. Франко);

Організацію бою він завжди сприймав як процес невпинної творчості (О. Гончар);

На стіні густо засиджені мухами “ходики” кульгаво вистукували невпинний рух часу (С. Чорнобривець);

// Який не проходить (про біль, кашель і т. ін.); постійний.

Не треба всіх тих згуків, що нагадують життя, хай буде тиша і невпинний, щемлячий біль одинокого безнадійного серця (М. Коцюбинський);

// Який не припиняється, не перестає; безперервний.

Починалась весна, бездоріжжя, скрізь розмило шляхи, ішли невпинні дощі (С. Скляренко);

Вже п'ять годин триває невпинна скачка (З. Тулуб).

2. Якого не можна стримати, зупинити; нестримний.

Серед того невпинного людського плаву геть одсторонь собі походжали наїжджі пани невеличкими гуртами (Панас Мирний);

Червоні війська все йшли і йшли невпинним, могутнім походом визволення (І. Цюпа).

3. Дуже швидкий, рухливий.

Удосвіта Кондров швиденько вийшов, Того нового воєводу кинув, Сів на коня невпинного, прудкого Та й полинув (А. Кримський);

Весна навколо гомінка! Спішать малята за городи Гатити, стримувати води, А потім в гай біжать, невпинні, Шукати гнізда голубині (М. Шпак).