неймовірний

НЕЙМОВІ́РНИЙ, а, е.

1. Який важко або неможливо собі уявити; у здійснення якого важко або неможливо повірити; неможливий, неправдоподібний.

Так само, як завжди, охайно лежала на ньому одежа, так само поважні були його рухи і неймовірним здавалось, що ся людина іде на смерть (М. Коцюбинський);

Хто незнайомий глянув би збоку на них, аж неймовірним йому здалося б, що цей щуплявий, до чорноти просмалений сонцем чоловічок та дав життя цьому білявому ставному юнакові, який, виструнчившись, стоїть перед ним (О. Гончар);

Орині здавалося неймовірним, щоб Яків Калитка одружився (К. Гордієнко);

// Який не існує насправді; нереальний, неіснуючий.

Найбільш поширеною була думка, нібито Рембрандт створив за власним бажанням своє освітлення, – переконливе, але неймовірне, таке, якому нема прикладу у реальному житті (з наук. літ.).

2. Який значно перевищує звичайний ступінь вияву, звичайну силу і т. ін. чого-небудь; надзвичайно великий.

Про неймовірну силу, розум, хитрощі Кармалюка складалися пісні (О. Іваненко);

Він стояв, широко розставивши ноги, і дивився на Оленку з неймовірним подивом (С. Журахович);

Вантажне авто шляховиків з неймовірною швидкістю пронеслося лісом (Іван Ле).

3. Який відрізняється від інших, не такий, як усі, як у всіх, як завжди; особливий, незвичайний.

Деякі дами були в діамантах, .. з неймовірними куафюрами і капелюшами (Леся Українка);

Дніпро був неймовірний від бездоганного неба, що впало в його глибінь (Ю. Яновський);

// у знач. ім. неймові́рне, ного, с. Те, що виходить за межі звичайного.

Богун робив неймовірне – старі досвідчені козаки не пам'ятали таких блискавичних маршів (Я. Качура);

Раптом сталось неймовірне. Коли Микула прокладав ще одну борозну понад лісом, .. кінь його раптом зупинився, важко дихнув, а потім впав на теплу, свіжу, пахучу землю (С. Скляренко).

4. заст. Недовірливий.

[Олеся:] Як ти похмуро почав на все дивитись... якийсь неймовірний став?.. (М. Кропивницький);

– Шкода тільки, що ти неймовірна, .. я зараз бачу, почуваю, що ти не ймеш мені віри... Правда, ні? – допитувався Олексій, пильно глядячи у вічі Оксані (Л. Яновська);

– А відкіля ти? – спитав господар, позираючи на неї неймовірними очима з-під кудлатих брів (Б. Грінченко).