1. Словник української мови у 20 томах

непокора

НЕПОКО́РА, и, ж.

Небажання або відмова бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів і т. ін.; непослух.

Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою (Григорій Тютюнник);

Вічний дух непокори проти гнобителів жив у серцях знедолених (І. Цюпа).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. непокора — непоко́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. непокора — Непокірність, непокірливість, норовистість; (неслухняність) НЕПОСЛУХ. Словник синонімів Караванського
  3. непокора — -и, ж. Небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися когось і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. непокора — НЕПОКО́РА (небажання або відмова підкоритися кому-небудь, слухатися когось), НЕПОКІ́РНІСТЬ, НЕПОКІ́РЛИВІСТЬ, НЕПІДКО́РЕННЯ, НЕПО́СЛУХ, ОСЛУШЕ́НСТВО книжн. заст. Словник синонімів української мови
  5. непокора — НЕПОКО́РА, и, ж. Небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися когось і т. ін. Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою (Тют., Вир, 1964, 424); Вічний дух непокори проти гнобителів жив у серцях знедолених (Цюпа, Україна.., 1960, 6). Словник української мови в 11 томах
  6. непокора — Непоко́ра, -ри ж. Непокорность. Словник української мови Грінченка