непорушний

НЕПОРУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який не перебуває в русі, а залишається нерухомим.

Вона просиділа ввесь цей день німа й непорушна (Б. Грінченко);

Промінь ліхтарика ковзав по машині і освітлював непорушні постаті солдат у касках (Григорій Тютюнник);

В гущині заростей, де повітря стояло непорушне, було жарко (І. Сенченко).

2. Який не змінює свого виразу (про обличчя, погляд і т. ін.); застиглий, нерухомий.

Спочатку мученик мовчав, і тільки сльози текли по непорушному лиці (Леся Українка);

Валентина закинула за голову руки й зупинила на вікні непорушний погляд (Олесь Досвітній).

3. перен. Якого не можна змінити, переступити, не додержати (про обіцянку, присягу, слово тощо); незламний, міцний.

У країнах з розвинутою і стабільною економікою слово бізнесмена, як у дореволюційній Росії купецьке слово, – непорушне (з газ.).

4. Якого ніхто й ніщо не перериває, не чіпає (про лад, тишу, спокій тощо).

Здавалось, нічна тиша була непорушна (М. Трублаїні);

У непорушному спокої святогорських лісів стояла задушна липнева спека (В. Собко);

Було кругом незвично тихо. Стояла непорушна тьма (М. Шеремет).

5. перен. Якого не можна похитнути, подолати; дуже стійкий.

Імперія кайзера Вільгельма завжди поставала в уяві моїй якоюсь фортецею непорушною (П. Колесник);

// Який твердо встановився; незмінний, сталий.

Життя, що за кілька хвилин здавалося їй таким тривким і непорушним, виявлялося повним непередбачених небезпек (З. Тулуб);

Авторитет Синявіна, набутий довголітньою чесною працею, лишився непорушним (Іван Ле);

Він розкрив мені очі на багато таких речей, які мені до того здавалися непорушними істинами (П. Колесник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me