непорушний

НЕПОРУ́ШНИЙ, а, е.

1. Який не перебуває в русі, а залишається в нерухомому стані.

Вона просиділа ввесь цей день німа й непорушна (Гр., І, 1963, 385);

Промінь ліхтарика ковзав по машині і освітлював непорушні постаті солдат у касках (Тют., Вир, 1964, 432);

В гущині заростей, де повітря стояло непорушне, було жарко (Сенч., На Бат. горі, 1960, 21).

2. перен. Який не змінює свого виразу (про обличчя, погляд і т. ін.); нерухомий.

Спочатку мученик мовчав, і тільки сльози текли по непорушному лиці (Л. Укр., І, 1951, 240);

Валентина закинула за голову руки й зупинила на вікні непорушний погляд (Досв., Вибр., 1959, 177).

3. Який не може бути порушений, змінений; міцний, нерушимий.

Непорушний союз робітничого класу й селянства є основою морально-політичної єдності радянського суспільства (Тич., III, 1957, 480);

Ми живемо в країні, де.. найбільше шанується священний і непорушний закон дружби народів (Донч., VI, 1957, 596);

// Який ніким і нічим не порушується, не переривається.

Здавалось, нічна тиша була непорушна (Трубл., І, 1955, 125);

У непорушному спокої святогорських лісів стояла задушна липнева спека (Собко, Звич. життя, 1957, 131);

Було кругом незвично тихо. Стояла непорушна тьма (Шер., Дорога.., 1957, 153).

4. Якого не можна похитнути, подолати; дуже стійкий.

Розбивались одна за одною білогвардійські атаки об непорушний Каховський плацдарм (Гончар, II, 1959, 350);

Імперія кайзера Вільгельма завжди поставала в уяві моїй якоюсь фортецею непорушною (Кол., На фронті.., 1959, 40);

// перен. Який твердо встановився; незмінний, постійний.

Життя, що за кілька хвилин здавалося їй таким тривким і непорушним, виявлялося повним непередбачених небезпек (Тулуб, Людолови, II, 1957, 352);

Авторитет Синявіна, набутий довголітньою чесною працею, лишився непорушним (Ле, Міжгір’я, 1953, 28);

Він розкрив мені очі на багато таких речей, які мені до того здавалися непорушними істинами (Кол., На фронті.., 1959, 107).