нехай

НЕХА́Й¹, розм. НЕХ, спол.

1. допустовий. Уживається для вираження допустового припущення при протиставленні.

Він не може жити з нелюбою! Нехай роблять з ним що хотять [хочуть], нехай його судять, як знають, а він не пустить її до хати (М. Коцюбинський);

– Нехай звірі розшарпають моє тіло, а я все-таки втечу (І. Нечуй-Левицький);

Нехай гримлять кайдани, але встають бійці уже нові, ідуть на штурм (В. Сосюра).

2. мети. Уживається для поєднання підрядного речення мети з головним.

Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Т. Шевченко);

– Скажи ж мені, нехай і я почую, – Зозуля каже, – що і як, Про що міркує неборак? (Л. Глібов).

НЕХА́Й², розм. НЕХ, част. спонук.

1. у сполуч. з дієсл. 3 ос. одн. або мн. теп. або майб. ч. Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу 3 ос. дієслова, що виражає;

// у сполуч. з част. би та з дієсл. умовного способу. Уживається при вираженні побажання, прохання, надії на що-небудь; близьке за знач. до якби, коли б.

Що надбав [Підпара], то його праця, і всяким неробам зась. – Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий, не побоявся б гріха! (М. Коцюбинський);

Нехай би мені хтось добренький прислав книжки і рукописи (Леся Українка).

2. Уживається при вираженні згоди з чим-небудь; так і бути, добре, гаразд.

– Дай тілько Турнові моєму Хоть трохи на світі пожить, Щоб міг він з батьком повидаться І перед смертю попрощаться, Нехай, – не буду більш просить (І. Котляревський);

Ремінь сильно в'їдався в руку, і рука боліла. Але Маруся не хотіла навіть поворухнутися. Нехай... (Г. Хоткевич);

Ми – діти одного села й заводу, хоч різні вдачею. Нехай і так (В. Сосюра).

3. у спол. з дієсл. 1 ос. майб. ч. Уживається при вираженні якого-небудь побажання, готовності, прагнення до чогось.

– Ану, нехай і я почую. Яку там пісню ти [Соловей] вдереш – Веселую чи жалібну якую (Л. Глібов);

Нехай я у серці святе погашу, Нехай упаду в беззмістовній борні я, – Та слово останнє, що я напишу: Марія (М. Рильський).

4. при відокремлених словах. Уживається при вираженні допустового припущення; до хоч би, навіть, хоч і.

Нехай те вже давно минуло, а серце любить, поки не заснуло те світло, що живе і без зорі (Леся Українка);

Мрії про вольність – нехай і не виразні – були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст (М. Рильський);

Про Кульбашного йшов в частинах поголос, ніби йому нехай над головою бомби рвуться, а доголитися він мусить неодмінно (Н. Рибак).