нотаріус

НОТА́РІУС, а, ч.

Службова особа, яка очолює нотаріальну контору, керує її роботою та здійснює нотаріальні дії.

Нотаріуси покликані розв'язувати різні питання цивільних правовідносин шляхом учинення нотаріальних дій (з наук. літ.);

Грицай поїхав .. до нотаріуса; нотаріус засвідчив духовницю (І. Нечуй-Левицький);

Запорожець дізнався про те, що батьком Вітрової є ніжинський повітовий нотаріус (Ф. Бурлака).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нотаріус — нота́ріус іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. нотаріус — [нотар'іус] -са, м. (на) -сов'і /-с'і, мн. -сие, -с'іў Орфоепічний словник української мови
  3. нотаріус — -а, ч. Службова особа, яка очолює нотаріальну контору, керує її роботою та здійснює нотаріальні дії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. нотаріус — Нотар Словник чужослів Павло Штепа
  5. нотаріус — нота́ріус (від лат. notarius – писар, секретар) службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти (договори, заповіти, довіреності тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
  6. нотаріус — Особа, уповноважена державою складати нотаріальні акти, заповіти, посвідчувати власноручність підписів, опротестовувати векселі та чеки. Універсальний словник-енциклопедія
  7. нотаріус — НОТА́РІУС, а, ч. Службова особа, яка очолює нотаріальну контору, керує її роботою та здійснює нотаріальні дії. Нотаріуси покликані розв’язувати різні питання цивільних правовідносин шляхом учинення нотаріальних дій (Рад. Словник української мови в 11 томах
  8. нотаріус — рос. нотаріус (від латин. notarius- писар, секретар) — службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти (договори, заповіти, доручення тощо). Eкономічна енциклопедія