нудьгуючий
НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е.
Який нудьгує.
Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (О. Олесь);
Нудьгуючими очима дивився він [підкоморій] на село і думав, як остогидли йому ці безглузді козацькі позови за землю (З. Тулуб);
У Аліка невиразне нудьгуюче обличчя розпещеного неука (О. Довженко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нудьгуючий — нудьгу́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- нудьгуючий — НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нудьгува́ти. Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (Олесь, Вибр. Словник української мови в 11 томах