1. Словник української мови в 11 томах

нудьгуючий

НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нудьгува́ти.

Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (Олесь, Вибр., 1958, 148);

Нудьгуючими очима дивився він [підкоморій] на село і думав, як остогидли йому ці безглузді козацькі позови за землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 247);

У Аліка невиразне нудьгуюче обличчя розпещеного неука (Довж., Зач. Десна, 1957, 522).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нудьгуючий — нудьгу́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. нудьгуючий — НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е. Який нудьгує. Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (О. Словник української мови у 20 томах