обвислий

ОБВИ́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до обви́снути.

Інколи перекладав він обвислу з лави руку на груди, ворушився (Панас Мирний);

Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають (О. Кобилянська);

Кинувся вбік .. вороний, .. намагаючись скинути з себе незвично обвислу ношу (О. Гончар).

2. у знач. прикм. Який звисає донизу.

Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (М. Коцюбинський);

Веселий регіт пішов вигоном, доганяючи Ровіцького та двох високих литвинів з обвислими, як у моржів, вусами (З. Тулуб);

Промайнули під насипом кинуті напризволяще круторогі в ярмах, з обвислими товстими ланцюгами (О. Гончар);

Холодний вітер виє, торохтить обвислою покрівлею (В. Кучер);

* Образно. Тьмариться обвисле небо (В. Логвиненко);

// Який незграбно звисає, спадає (про одяг).

Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз (О. Гончар).

3. у знач. прикм. Який відтягся донизу, втративши пружність, еластичність.

Пан Ремба .. плямкав обвислими губами (І. Франко);

Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими (Григорій Тютюнник);

// Який втратив пружність, стрункість, обважнів.

Гарматій .. підвів над стільцем обвисле, мляве тіло (М. Стельмах).