обережний

ОБЕРЕ́ЖНИЙ, а, е.

1. Який поводиться стримано, обдумано, передбачливо, не наражаючись на можливу небезпеку, неприємності; обачний.

Кармелюк був обережний і до себе приймав тільки людей певних і випробуваних (В. Кучер);

Хлібороб був собі тихий, роботящий чоловік, дбайливий, обережний (Марко Вовчок);

// Який робиться, здійснюється обдумано, обачливо, з урахуванням можливої небезпеки.

Майор пильно стежив за обережними, точними і чіпкими ривками Черниша вверх по камінню (О. Гончар);

// Стриманий, нервучкий у рухах, поведінці.

Тихцем ступали обережні коні, Нашоршившись на шуми польові (М. Бажан);

Коли йшла [Неля] містечком, струнка, з замріяними очима, обережна в кроці, наче несмілива, то її скромність здавалася кокетством (Ірина Вільде);

// Який робиться, здійснюється без зайвої різкості; стриманий, тихий (про рухи, звуки і т. ін.).

Приглушені, обережні кроки з садка перервали Дмитрові думки (О. Десняк);

Біля скирти соломи .. чувся обережний шелест, який то затихав, то появлявся знову (Григорій Тютюнник).

2. Який дбайливо, розумно поводиться з чим-небудь.

Хоч я дуже обережний, а гроші летять (М. Коцюбинський);

// Який тактовно, делікатно поводиться, обходиться з ким-небудь.

[Галя:] Бач, Дуню, яка ти не обережна: он Луку Семеновича образила (Панас Мирний);

Дівчина оступилась, і потрібна дуже тверда і обережна рука, щоб підтримати її (О. Донченко);

// Стриманий, розсудливий неквапливий у висновках, оцінках і т. ін.

Найобережніші вчені просто вказували на зв'язки .. слов'янських мов з “східними” мовами (з наук.-попул. літ.).