обирати

ОБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРА́ТИ, оберу́, обере́ш, док., кого, що.

1. Виділяти, відбирати за якою-небудь ознакою.

Серед командирів батальйонів уже давно виробився зухвалий гвардійський звичай – заздалегідь обирати пункти, ще зайняті ворогом, під свої майбутні КП (О. Гончар);

Його обрали за об'єкт розваги, як приблудне собаченя, кішку або підбитого птаха (Ю. Яновський);

Вони обрали місце, щоб сидіти проти сонця (О. Гуреїв);

// Надавати перевагу комусь, чомусь перед ким-, чим-небудь іншим.

– Оце і твоя пора прийшла, доню! Гляди ж, се на весь вік, Катре! Гляди, кого обираєш (Марко Вовчок);

Окрилене серце! Не тільки пілоту Потрібне воно у дзвінкій висоті, – Ні, всім, щоб хорошу робити роботу, Важкі обирати у світі путі (В. Бичко).

2. ким, на (в, за) кого, до чого, в що, з інфін. і без дод. Призначати, виділяти голосуванням для виконання яких-небудь обов'язків.

Громада обрала головою одного багатого чоловіка (І. Нечуй-Левицький);

Кобзар оповідав про те, як воліли козаки не обирати в гетьмани джуру Хмельницького, бо той – шляхтич (О. Ільченко);

Митрополита обирав крайовий собор, а єпископа – собор єпископів з представниками світських людей, головно тієї єпархії, для якої обирали єпископа (І. Огієнко);

На всіх зборах Петра завжди обирали до президії (І. Багмут).

3. рідко. Те саме, що оббира́ти 1–3.

Марія сідала біля коша з картоплею і обирала її цілу гору (С. Тудор);

Хима виймає з пазухи хусточку, обирає сльози (М. Коцюбинський);

Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата (Т. Шевченко).

◇ (1) Обра́ти / обира́ти [свою́] сте́жку (стежи́ну, доро́гу і т. ін.) яку, чого і без дод. – визначити, вирішити, чим займатися, як жити.

Так і здавалося, що доки він справді обере свою стежку життя, черкаські події наздоженуть його, в дорозі застануть (Іван Ле);

Може, надаремне відсахнувся тоді брата.., може, брат вірнішу дорогу обрав? Як далеко розійшлися відтоді їхні дороги (О. Гончар).