облуплений

ОБЛУ́ПЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до облупи́ти.

Пара йде з щойно облупленого звіра (Ю. Яновський);

// у знач. прикм.

Ось облуплені смереки лежать: десь уверху стяв їх гуцул, обрубав гілля, облупив (Г. Хоткевич);

Доярки лишають облуплені яєчка.., недопиті пляшки молока і накидаються на свіжу пошту (І. Волошин).

2. у знач. прикм. Який повністю чи частково втратив верхній шар, покриття, оболонку і т. ін.; обдертий, обшарпаний.

Дерева якісь дивні – зовсім облуплені, голісінькі, ніби з них хто взяв та й спустив усю кору (Ю. Збанацький);

Стіни, не прикриті килимами, були облуплені (Ірина Вільде);

// Який відпав, осипався частинками, шматками (про верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. чого-небудь).

Облуплена, облущена фарба бортів. Іржа... Ілюмінатори засновані павутинням (О. Гончар);

Старенька канапа сиротливо тулилася до стінки з облупленою шпалерою (Ю. Збанацький);

// Який облущився під дією сонця, вітру і т. ін. (про шкіру людини).

Він сидів на ослоні і мастив олією свій облуплений гострий ніс (М. Чабанівський).

◇ Зна́ти як облу́пленого (облу́плених) див. зна́ти;

(1) Як облу́пленого, зі сл. зна́ти, зневажл. – дуже добре, до найменших дрібниць.

Його всякий знає як облупленого (прислів'я);

– Ви мене знаєте. – Як облупленого, – вставила бабуня (П. Панч);

Ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила – хто чим дише і чого хоче (О. Довженко);

Він знає [Варку] “як облуплену”.., мідного п'ятака не варта (М. Хвильовий);

– Я їх мушу знати як облуплених... (П. Автомонов);

Як облу́плену ове́чку.

– Ми його [чиновника] знаємо, як облуплену овечку... (Панас Мирний).