обмітати

ОБМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБМЕСТИ́, ету́, ете́ш, док.

1. що від чого і без дод. Змітаючи, очищати поверхню чого-небудь від пилу, снігу і т. ін.

Трава ласкавими зеленими вусиками обмітала від пилюки його поруділі чоботи (А. Дімаров);

Я знову вдома, у кімнаті: розбираю речі, обмітаю свій робітний стіл, що за мою відсутність припав пилом (Я. Качура);

Шестірний .. підійшов до дзеркала, причесав .. свій вихор, побачив пір'їнку на каптанці, скинув його, обмів (Панас Мирний);

// Легкими помахами знімати з поверхні чого-небудь пил, сніг і т. ін.

Та ніхто ж того й не бачив, як тії тендітні рученята звивалися біля канапки, обмітаючи порох (Леся Українка);

Не раз пригадую: у валянках обшитих Виходив ти на тік півкопи змолотити, Обмівши білий сніг, що по землі налип (М. Рильський).

2. що і без дод. Замітати, підмітати навколо чого-небудь.

Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби .. та й пішла в хату (І. Нечуй-Левицький).

3. що чим і без дод. Обкида́ти з усіх боків чим-небудь сипким; обсипа́ти.

На крилечках, вітрику, полети, Колосочки золотом обмети (О. Олесь);

* Образно. Твої літа, як і мої літа, В бою поземка обмела густа (Я. Шпорта);

// безос.

Його стежки-дороги давні Вишневим цвітом обмело (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me