оборонець

ОБОРО́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Той, хто обороняє, захищає кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін.; захисник.

[Настя:] В тій тюрмі сидять наші козаки, наші оборонці, що за Україну, за її дітей, за тебе пішли битись з татарами (І. Нечуй-Левицький);

Війна робилась звичайним побутовим явищем, і нікого не зворушував лазаретний стогін оборонців вітчизни (М. Хвильовий);

Народ хотів бачити своїх оборонців від спустошливих навал турків і татар саме такими – хоробрими, нездоланними, всемогутніми (з наук.-попул. літ.);

// Той, хто не допускає кривди над ким-, чим-небудь, заступається за кого-, що-небудь; заступник, покровитель.

– Діти мої! .. Тепер нема в Вас жодного оборонця, нема помагача, самі-самісінькі зостались у світі! (Марко Вовчок);

В тіні лавка з сінником, а на цівці образ св. Саватія й Зосими, оборонців бджіл (М. Коцюбинський);

Він [Т. Шевченко] був великим оборонцем людини, її гідності й права на вільний розквіт (з газ.).

2. юр. Той, хто відстоює інтереси обвинувачуваного під час судового процесу; адвокат.

Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця, обвинуваченому надається останнє слово (з мови документів);

Гнат кілька разів поривається сказати, що той пан помиляється, що він не знає, як це було, але його зацитькують... Опісля говорить оборонець Гната (М. Коцюбинський);

Суд зробили показовий .. Оборонця дали безплатно (І. Микитенко);

Оборонець замість захищати, перевершив прокурора, вимагаючи розстрілу! (І. Багряний).

3. спорт. Те саме, що захисни́к 4.

Уже на восьмій хвилині нападник дніпропетровців, скориставшись грубою помилкою львівських оборонців, виводить господарів уперед (з газ.).

4. іст. Прибічник оборонства.