оборонець

ОБОРО́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Той, хто обороняє, захищає кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін.; захисник.

[Настя:] В тій тюрмі сидять наші козаки, наші оборонці, що за Україну, за її дітей, за тебе пішли битись з татарами (Н.-Лев., II, 1956, 455);

Настала ніч. Не шкодували оборонці Арсеналу ні праці, ні крові (Довж., І, 1958, 59);

Хома, відчувши раптом у собі самому гордість будівника, господаря і оборонця нового ладу, вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого (Гончар, III, 1959, 221);

// Той, хто не допускає кривди над ким-, чим-небудь, заступається за кого-, що-небудь; заступник, покровитель.

— Діти мої!..Тепер нема в Вас жодного оборонця, нема помагача, самі-самісінькі зостались у світі! (Вовчок, І, 1955, 29);

В тіні лавка з сінником, а на цівці образ св. Саватія й Зосими, оборонців бджіл (Коцюб., І, 1955, 461);

Він [Т. Шевченко] був великим оборонцем людини, її гідності й права на вільний розквіт (Літ. Укр., 19.V 1964, 4).

2. юр. Той, хто відстоює інтереси обвинувачуваного під час судового процесу; адвокат.

Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця, обвинуваченому надається останнє слово (Рад. суд.., 1951, 57);

Гнат кілька разів поривається сказати, що той пан помиляється, що він не знає, як це було, але його зацитькують… Опісля говорить оборонець Гната (Коцюб., І, 1955, 76);

Суд зробили показовий — для комсомольців. Оборонця дали безплатно (Мик., II, 1957, 411).

3. іст. Прибічник оборонства.

Політичний розрахуночок зрадників меншовиків і оборонців ясніший ясного: вони хочуть одурити робітників, видати себе за революціонерів.. (Ленін, 34, 1973, 71).