обрушувати

ОБРУ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ОБРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРУ́ШИТИ, шу, шиш, док.

1. що. Спричиняти зсув, обвал; обвалювати, руйнувати.

[Онука:] Чого, дідусю, вони [мавки] сюди бігають? [Дід:] Гору обрушувать, гидить (С. Васильченко);

Ти нам чисто всю хату обрушив (Сл. Б. Грінченка);

Ми візьмемося за линву всім народом і обрушимо уламок [димаря] додолу (І. Волошин).

2. що. Одночасно спрямовувати, скидати щось на кого-, що-небудь у великій кількості, великою масою.

Ротні міномети .. з виском та кувіканням обрушували вогонь на злощасний рубіж (Ю. Смолич);

Незважаючи на те, що німці обрушують на місто і на позиції його захисників зливу бомб і снарядів, нема жодних ознак послаблення духу моряків (В. Кучер).

3. що, перен. Навально спрямовувати щось (сили, удар і т. ін.) на кого-, що-небудь, проти кого-, чого-небудь.

Гітлер в те літо всі сили свої Обрушив на нас, щоб ударом з-за Волги Узяти Москву! (І. Нехода);

// Спрямовувати на кого-, що-небудь усю силу негативних почуттів (гніву, ненависті і т. ін.).

[Микита:] Вже відняв Великий князь посадництво у нього, На Ульфа він страшну обрушив лють (І. Кочерга);

Брате мій воїне, ненавидь ворога! Обруш на його злочинну голову всю свою пристрасть (О. Довженко).

4. кого, діал. Сердити, гнівити.

Ся догадка гірш усього обрушила садівника (І. Франко).