оговтуватися

ОГО́ВТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОГО́ВТАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.

1. з ким – чим, без дод. Призвичаюватися до кого-, чого-небудь; освоюватися.

Мешканці сорок дев'ятого номера поволі оговтувались. За кілька хвилин уже можна було розібрати, що в приміщенні є ліжко, невеличкий столик, два скалічені стільці (С. Добровольський);

А як оговталась [панночка], обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Марко Вовчок);

Василина оговталась з людьми, привикла до Стеблева (І. Нечуй-Левицький).

2. Повертатися до нормального стану; врівноважуватися.

Якесь дзижчання зразу його приголомшило, але він хутко оговтався і ступив уперед (В. Самійленко);

Оговтавшись від першої звістки, Андрій уже спокійніше почав обдумувати слова кондуктора (П. Панч);

Ввели полоненого обера [обер-офіцера], який уже встиг трохи оговтатись і прикидався простачком (В. Кучер);

Нехай хтось вибачить за якийсь такий безладний лист, але я ще не оговталась з дороги (Леся Українка).

3. Навчатися розсудливо, статечно поводитися.

Сільська молодь марила ним [учителем], а поважні чоловіки казали: – Молодий іще трохи, та нічого: оговтається – буде робити, як пани не з'їдять (С. Васильченко);

Молода дружина Максимова все дожидала, що чоловік оговтається .. Але не діждалася спокою і стала пригубляти з горя й сама, дедалі більше та частіше (І. Волошин).