оголошувати

ОГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ОГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док.

1. що. Робити відомим що-небудь; розголошувати, розкривати щось.

– Подальший шлях мій і моїх військ оголошувати не стану, – урочисто диктував генерал (О. Гончар);

Хто має гарячую віру в собі, Нехай не ховає, нехай оголосить – Та віра, як прапор, відвагу приносить В зневірений розум, у душі слабі (Дніпрова Чайка).

2. що. Публічно повідомляти, заявляти про що-небудь; доводити щось до відома багатьох, усіх; об'являти.

– Двісті двадцять два і два в остачі! – урочисто оголошує Ксеня (М. Стельмах);

А рішенець певне нам оголосять не пізніш, як завтра (Леся Українка);

Надходила осінь 1943 року. Німці оголосили Київ воєнною зоною (Ю. Яновський);

Другого дня я оголосив наказ про те, що .. учень 3-го класу Петро Ковалець зараховується до третього класу “А” (Ю. Збанацький);

// кого, ким. Публічно називати, визнавати когось ким-небудь.

– Оголошую його професором. І передаю йому на щастя .. свою задачу (О. Довженко);

Одного з його матросів оголосили японським шпигуном (О. Гончар);

Його спеціальність була така дивна і незрозуміла, що всі вважали за краще посміюватися з нього і оголосити диваком (О. Іваненко);

// Офіційно виносити, висловлювати кому-небудь (догану, подяку, попередження і т. ін.).

З їхньої розмови Анатолій зрозумів, що батькові оголосили сувору догану з попередженням (М. Руденко);

Мені лише оголосять громадську подяку за врятування дитини. Але ж це обов'язок кожного чесного громадянина (В. Логвиненко).

3. що. Офіційно заявляти про початок чого-небудь.

Ні намету не мав [Святослав], ні постелі, й ніколи не рушав на ворогів своїх, не оголосивши війни (О. Довженко);

Оголосити збори відкритими.

4. що, розм., рідко. Наповнювати певний простір голосами, голосними звуками.

Колись його [будинок] гомін, крик та співи оголошували, тепер сум тихий прикриває, важкий спочинок сповива його зверху донизу (Панас Мирний);

“А вже весна, а вже весна”, несподівано оголосила весняночка поле (Л. Яновська).

Проголо́шувати (оголо́шувати і т. ін.) / проголоси́ти (оголоси́ти і т. ін.) ана́фему див. проголо́шувати.

◇ (1) Оголо́шувати (вино́сити) при́суд – категорично оцінювати кого-, що-небудь, різко висловлювати свою думку про щось.

“Історія української літератури” Д. Чижевського своєю появою неначе оголосила безжальний присуд усьому радянському літературознавству, що десятиліттями маніпулювало фактами (з наук. літ.);

Не просто спостерігає [письменник] і реально відбиває життя, а виносить над ним свій присуд, дає свою оцінку подіям і героям (з наук. літ.);

(2) Оголоси́ти (підня́ти) авра́л:

а) викликати всю команду на палубу;

б) скли́кати всіх для виконання невідкладної роботи.

[Парфен:] Ну, а ми тут у зв'язку з вашим арештом аврал підняли. Скликали оце всіх, кого встигли повідомити... (О. Гончар).