оголювати

ОГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОГОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОГОЛИ́ТИ, оголю́, ого́лиш, док.

1. що. Знімати одяг, покриття з якоїсь частини тіла; робити голим.

Селян по черзі клали на колоду, оголювали їм спини, допитували: – Що брав у пані? Де подів? (В. Минко);

Він розстібає комір сорочки, оголяє ключиці (З. Тулуб);

Гнат картинно зірвав насунутий на самі вуха берет і оголив пострижену гулясту голову (П. Загребельний);

// Позбавляючи покриття, заслони і т. ін., робити видним для огляду, відкритим для зору.

Тане, розвіюється туман, оголюючи осінній степ (І. Цюпа);

Воно [листя] опадало без вітру – листок за листком, все більше оголюючи дерева (А. Шиян);

Перша лопата землі оголяє жовті, покриті філоксерою корінці (М. Коцюбинський).

2. що, перен. Залишати без чого-небудь необхідного; прибирати, забирати все звідкись.

За кілька годин вона оголила всі кімнати, залишивши в них саме шмаття газет і книжок (І. Микитенко);

Оголяти робочі місця заради подібних відряджень .. видалося йому неприпустимою безгосподарністю (Яків Баш);

// Залишати без необхідної кількості працівників.

Оголяти робочі місця заради подібних відряджень .. видалося йому неприпустимою безгосподарністю (Яків Баш);

// Залишати без захисту, прикриття.

Полк повстав. Дністрянське узбережжя він оголив і вдарив в спину нас (В. Сосюра).

3. що, перен. Розкривати суть чого-небудь, чиєсь єство.

В останній картині четвертої дії М. Л. Кропивницький нещадно оголює гидке, підле, боягузьке нутро лицеміра Глитая (з мемуарної літ.);

Тепер Глущук і Хомаха один перед одним оголили своє нутро, нагострилися як ножі. Вони люті вороги (С. Чорнобривець).

4. кого. Грабуючи, обкрадаючи і т. ін., робити бідним, убогим; оббирати.

Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра [унтер-офіцера] (Т. Шевченко).

(1) Оголя́ти / оголи́ти ша́блю – виймати шаблю з піхов.

І тоді сто шабель шмагнули сотнею блискавиць над загоном – сто кіннотників оголили шаблі до бою (Ю. Смолич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me