октава

ОКТА́ВА, и, ж.

1. муз. Восьмий тон діатонічної гами, однорідний з першим за звучанням, але відмінний від нього за висотою.

2. муз. Звуковий інтервал з восьми тонів між однойменними звуками гами (“до” і наступне “до”, “ре” і наступне “ре” і т. д.).

Онисія Степанівна, зачувши гостинця, трошки пом'якшала, подобрішала й спустила голос нижче на цілу октаву (І. Нечуй-Левицький);

Увесь гомін умить підскочив на цілу октаву вгору (С. Васильченко);

Голос .. у артистки [Є. Мірошниченко], скажемо прямо – феноменальний. Його діапазон: “ля” малої октави і “сі” четвертої. Чотири октави! (з наук. літ.).

3. У хоровому ансамблі – низький бас, що дублює нижче басову партію.

Мені здається, що ті додатки треба зробити, щоб закінчити оповідання, от як приміром у хорі закінчує спів октава (Панас Мирний);

– Голубе, – вже густішим басом протяг артист, – ого, нівроку, у вас, здається, октава! – Октава, – одповів я йому ще нижчим голосом (Ю. Яновський);

// Дуже низький голос.

– Перелякали дівчину! – в напруженій тиші сказав хтось октавою (А. Головко).

4. літ. Класична восьмирядкова строфа, перші шість рядків якої пов'язані двома перехресними потрійними римами, а останні два – парною.

Невичерпно різноманітний був Франко і щодо форми. Ми знаходимо в нього і канонічні форми – терцини, сонети, октави, тріолети, і найрізноманітніші метричні строфи (М. Рильський);

Звичайно, форма ця нова для мене. Октавами поем я не писав (В. Сосюра).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

октава

Значення в інших словниках