омлівати
ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко.
Те саме, що зомліва́ти.
Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (М. Коцюбинський);
Мотря тихенько вийшла надвір та трохи не омліла... Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю (Панас Мирний);
Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту. Німо й урочисто. А доокола... Омлів, як глянув. Дика первобутня [первобутна] природа (Г. Хоткевич);
Так і серце моє – мов дитя те кволеньке, Розказати мені не зуміє – Чого щире воно омліває частенько, Чи бажає чого, чи шкодіє (І. Манжура);
Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем (І. Гушалевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- омлівати — омліва́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- омлівати — -аю, -аєш, недок., омліти, -ію, -ієш, док., рідко. Те саме, що зомлівати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- омлівати — НЕПРИТО́МНІТИ (впадати в непритомність); МЛІ́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), ОБІМЛІВА́ТИ розм., ОБМИРА́ТИ розм., ОМЛІВА́ТИ рідше (знемагати, слабнути до втрати свідомості, перев. від сильного душевного потрясіння, від фізичної слабості, хвороби). Словник синонімів української мови
- омлівати — Омліва́ти і умліва́ти, -ва́ю, -ва́єш = зомліва́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- омлівати — ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Те саме, що зомліва́ти 1. Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (Коцюб. Словник української мови в 11 томах